Слишком сложно? Тогда запросите консультацию специалиста!
Наша компания занимается тем, что помогает студентам выполнять различные учебные работы на заказ. Вы можете ознакомиться с перечнем выполняемых работ, а так же с их стоимостью на странице с ценами.
— Ходімте, ходімте, — сказала в цей час Зоя Дмитрівна, — нам ще треба на великий конвеєр глянути. Ставайте по двоє! Топо, йди сюди!
Вона озиралась на всі боки і, немов курчат, збирала дітей докупи.
Софійка стала в одній парі з Тасею.
— Ти бачила кон... конвеєр? — спитала Тася.
— Ніколи.
— І я ніколи, — призналась Тася. — Мабуть, він дуже гуде, як піч? Правда?
Ні, конвеєр ніяк не був схожий на піч. Він скидався на довгу-довгу дорогу з залізними рейками. Скільки Софійка не дивилася вперед, а кінця тій дорозі не було видно. Навколо гримів, гуркотів, гудів довгий-предовгий цех. Тут ніщо не стояло на місці: швидко працювали робітники, крутились мотори, все поспішало кудись уперед. Ніколи ще не бачила Софійка такого дива, щоб дорога з рейками сама ходила!
— Діти, тут складають трактори! — гукнула, нахилившись, Зоя Дмитрівна. — Дивіться!
Спочатку це була тільки стальна рама, але Софійка бачила, як цю раму робітники немов одягали в металевий одяг. На неї ставили якісь підйоми, коліщата, наділи котки.
З кожною хвилиною машина ставала ще більше схожою на трактор. Ось уже вдягли на котки гусениці...
І кожний трактор, перед тим як зійти з конвеєра, пропливав мимо чорнявої жінки в синьому одязі. Але Софійка не помічала її. Тоді Зоя Дмитрівна взяла дівчинку за руку і підвела до жінки.
— Мамо! — скрикнула вражена Софійка. — Мамо, а я тебе скрізь шукала!
— Ой доню! — зраділа жінка. — А я й не знала, що ти прийдеш. О, тут увесь дитячий садок!
— Ні, тільки старша група, — поважно промовив Топа. — Малих ми не взяли.
А сіра, змащена маслом доріжка конвеєра повільно рухалася вперед, і на ній немов пливли один за одним трактори. І Софійчина мати уважно оглядала кожний трактор, теж ставила на нього якісь деталі і вправно й швидко вкручувала невеличкий гвинтик.
— Це... це той гвинтик?.. — запитав Топа.
— Так, це той гвинтик, про який розповідала Софійка, — сказала Зоя Дмитрівна. — Бачите, все на тракторі є: і мотор, і котки, і гусениці. Та без цього маленького гвинтика жодний трактор не може зрушити з місця.
— Ніколи не зрушить! — підтвердила Софійчина мати. — Це такий гвинтик... Мотор без нього не працюватиме. Маленький на вигляд, а без нього не обійдешся...
Софійка нахилилась і взяла один гвинтик. Він був зовсім не сірий, а голубий, сріблястий, схожий у своїй шапочці на грибок. Дівчинка високо підняла його вгору, щоб усі діти побачили, який чудесний гвинтик вкручує в трактори її мама.
